Шкільна успішність є важливим критерієм оцінки дитини як особистості з боку дорослих та однолітків. Ставлення до себе як до учня у значній мірі визначається сімейними цінностями. У дитини на перший план виходять ті її якості, які найбільше турбують її батьків—підтримка престижу (вдома задаються питання: “А хто ще отримав відмінну оцінку?”), слухняність (“Тебе сьогодні не карали?”) тощо.

      Батьки задають і вихідний рівень прагнень дитини—те, на що вона претендує у навчальній діяльності та стосунках. Діти з високим рівнем прагнень, підвищеною самооцінкою та престижною мотивацією розраховують лише на успіх. Їхні уявлення про майбутнє такі ж оптимістичні.

Діти з низьким рівнем прагнень та низькою самооцінкою не претендують на багато ані в майбутньому, ані в теперішньому. Вони не ставлять перед собою високі цілі та постійно сумніваються у своїх можливостях, швидко упокорюються тому рівню успішності, який виникає на початку навчання.

Особистісною особливістю у дітей може стати тривожність. Висока тривожність набуває стійкості при постійному незадоволенні з боку батьків. Якщо тимчасові труднощі, які переживає дитина, роздратовують дорослих, виникає тривожність страх зробити щось погано, неправильно. Той же результат досягається в ситуації, коли дитина навчається досить успішно, але батьки чекають на більше та пред‘являють високі, нереальні вимоги.

Через зростання тривожності та пов‘язану з нею низьку самооцінку знижуються навчальні досягнення, закріплюється неуспіх. Невпевненість у собі призводить до ряду інших особливостей—бажанню бездумно дотримувати вказівки дорослого, діяти лише за зразками та шаблонами, остраху виявити ініціативу, формальному засвоєнню знань та способів дій.

Дорослі, незадоволені спадаючою продуктивністю навчальної роботи дитини, все більше й більше зосереджуються на цих питаннях у спілкуванні з нею, що підсилює емоційний дискомфорт. Виникає замкнене коло: несприятливі особистісні особливості дитини відображаються на її навчальній діяльності, низька результативність діяльності викликає відповідну реакцію оточуючих, а ця негативна реакція в свою чергу, підсилює особливості дитини, які виникли. Розірвати це коло можна, змінивши установки та оцінки батьків. Не караючи дитину за окремі недоліки, знижують рівень її тривожності та цим сприяють успішному виконанню навчальних завдань.

 Якщо батьки  виявляють, що їхні діти не цікавляться навчанням та навчальними предметами, то спершу треба з‘ясувати, чим іншим цікавиться їх син чи донька. Це важливо знати, щоб виховувати пізнавальні інтереси на основі вже наявних та запобігти нерівномірному розвитку інтересів.

Звичайно ці причини полягають у наступному:

1.     Не сформоване позитивне чи створене негативне ставлення до навчання, тобто непідготовлені передумови виховання інтересу до навчання;

2.     Неправильно організована в сім‘ї  навчальна діяльність: відсутність трудового виховання, відсутність режиму, безлад у домі, не налагоджене життя в сім‘ї, відсутність робочого місця.

Багато дітей не встигають у навчанні, їм не подобається вчитися тому, що батьки не виявляють інтересу до їхніх навчальних занять, не перевіряють, як вони виконують домашні завдання, чим займаються у вільний час.

       Шкільні успіхи і невдачі – це не показник виключно розумового розвитку та здібностей школяра. Шкільна успішність, скоріше, це сума умінь, навичок, знань і бажання вчитися. Дитині, яка не зацікавлена у навчанні, дуже складно отримати знання та зрозуміти їх застосувати на практиці. Відсутність мотивації до навчання часто веде до стійкої неуспішності та інтелектуальної пасивності. Неуспішність, в свою чергу, веде до відхилень у поведінці.

Щорічно у більшості учнів прагнення до досягнень у навчанні та мотивація до навчання знижується. Причому якщо раніше в таку категорію дітей потрапляли, в основному, підлітки – у зв’язку з перехідним періодом – то тепер неухильно знижується мотивація до навчання навіть у малюків в початковій школі.

З чого все починається?

Помилка батьків №1.

Батьки вважають, що дитина готова до навчання в школі, тому, що вона багато знає для свого віку. Але інтелектуальна готовність – це не синонім готовності психологічної, яка визначається рівнем розвитку довільної поведінки, тобто умінням дитини підкорятися певним правилам і робити не те, що йому хочеться в даний момент, а то, що робити необхідно. Тут важливо розвивати у дитини вміння долати себе: привчати дитину робити не тільки те, що йому подобається, а й те, що не подобається, але необхідно. І це завдання ще дошкільного віку.

Помилка батьків №2.

Дитину рано віддають в школу. Не можна скидати з рахунків біологічне дозрівання (кістковий і зубний біологічний вік). Біологічно незрілу дитину краще в школу не віддавати, тому у неї ще не сформована рука. Перевірити чи сформована рука можна наступним чином: попросити дитину ставити крапки в клітини. У нормі дитина проставляє 70 точок за 1 хвилину. Якщо результат нижче, то цілком можливо, що рука ще не закостеніла. Таким чином, біологічна неготовність дитини до школи веде, як правило, до важкої шкільної адаптації (дитина швидко втомлюється і не справляється), а це ймовірність того, що дитина починає тихо ненавидіти школу.

Помилка батьків №3.

Діти не відвідують дитячий садок. Відсутність контакту з однолітками веде до відсутності довільної поведінки, коли дитина змушена, щоб грати з іншими, дотримуватися правил, навіть, якщо йому не дуже хочеться, рахуватися з чужою думкою і бажанням, жити в колективі.

Помилка батьків №4.

Неблагополуччя в сім’ї: дитина, що звикла до високого емоційного негативного напруженням під час переживань з приводу своєї сім’ї, як правило, вже просто не реагує на проблеми з приводу навчання і оцінок  – у неї просто не вистачає на це енергії.

Помилка батьків №5.

Відсутність чіткої організації життя дитини, недотримання режиму дня, бездоглядність в побуті – діти, які організовані крім школи, тобто відвідують якісь цікаві для них заняття, як правило, незважаючи на навантаження, більш мотивовані до навчання.

Помилка батьків №6.

Порушення єдності вимог до дитини з боку батьків (завжди є лазівка для дитини щоб щось зробити не так, як треба, «зіштовхнути батьків лобами», поскаржитися бабусі і дідусеві на батьків)

Помилка батьків №7.

Неправильні методи виховання: придушення особистості, погрози, фізичні покарання або, навпаки, надмірна опіка.

Помилка батьків №8.

Завищені вимоги без урахування об’єктивних можливостей дитини; розсуд злого умислу, ліні, в той час, як можуть бути об’єктивні причини для цих проявів (соматичне стан, психологічні особливості, особливості розумового розвитку та ін.)

Помилка батьків №9.

«Вбивання» мотивації до навчання шляхом висміювання, некоректних висловлювань, порівняння з іншими дітьми, «загін» дитини в ситуацію неуспіху, невдачі та інше. Проектування своїх очікувань на доньку чи сина – це, напевно, найпоширеніша помилка батьків, не завжди навіть усвідомлювана.

Помилка батьків №10.

Батьки вірять у те, що діти повинні розділяти інтереси, які були у них в дитинстві, і часом не допускають навіть думки про те, що їх дитині це може бути зовсім не цікаво. Тиск батьків може бути тим сильніше, чим менше їм самим вдалося реалізуватися .

 

              Формування спонукання до дії. Як це зробити на практиці?

    Це означає не просто закласти в голову дитини готову мета і мотиви, а створити такі умови, таку обстановку, в яких йому самому захочеться вчитися.

1) З’ясувати, що є причиною низької мотивації: невміння вчитися або помилки виховного характеру. Дорослі часто говорять дітям про те, що «ти не будеш вчитися – станеш двірником». Така далека перспектива ніяк не впливає на мотивацію до навчання. Дитину цікавить найближча перспектива. Але йому важко, він не справляється. Труднощі у навчанні формують небажання вчитися у тих, кого батьки не привчили їх долати. Як правило, такі діти не люблять вчитися. Причиною відсутності мотивації може бути і минулий невдалий досвід (два рази не вийшло, третій раз не буду і намагатися). Батькам необхідно вчити дитину «не здаватися», а продовжувати прагнути до результата, вірити в себе і свої сили і тоді результат не змусить себе чекати.

2) Застосовувати відповідно до причини корекційні заходи: вчити дитину вчитися, якщо не сформовані навички навчальної діяльності та довільної поведінки, або і виправляти свої виховні помилки, а для початку їх необхідно просто побачити і зізнатися собі, що «я роблю щось не так».

3) В процесі навчання, поки у дитини не сформована довільність поведінки, для дитини важливо, щоб батьки контролювали процес навчання і враховували індивідуальні особливості дитини: коли йому краще сісти за уроки, які уроки робити в першу чергу, коли робити паузи та інше. Але, якщо з початкової школи школі дитина не сформувала усебе навички навчальної діяльності, тоді відчуватимуться труднощі і в середній школі. Іноді дитина не вміє працювати з текстом – вчіть виділяти головну думку, переказувати. Іноді дитина не може сісти за уроки вчасно – привчайте до самоконтроля.

4) Важливо створювати для дитини зону розвитку, а не робити за дитину те, що він може (хоча і з труднощами) зробити сам. Наприклад, не треба показувати, як вирішувати задачу, вирішуючи її замість дитини, а краще створити таку ситуацію, коли хоча б частину завдання дитина робить сама. «Ти старався, молодець. Але ти допустив дві помилки. Знайди їх ». Процес більш тривалий, але більш правильний. При цьому, найчастіше така дитина (замість якого завдання виконують батьки) щосили маніпулює батьками, а батьки і не підозрюють про це. («Мама, тільки ти можеш так дохідливо мені пояснити і показати, як вирішувати таке завдання, ніхто інший не може, навіть вчителька» – маніпуляція чистої води).

5) Дуже важливий момент – оцінювання зробленої роботи батьками і вчителем. Батьки можуть оцінити роботу «Молодець, добре!» (Порівнюючи сьогоднішні результати дитини з вчорашніми), а вчитель, порівнявши результати дитини з класом, оцінить це як «погано». Для уникнення таких випадків, важливо мати постійний контакт зі школою і цікавитися вимогами, що пред’являються до учнів. В іншому випадку у свідомості дитини створюється образ ворога – вчителя (батьки хороші – хвалять, вчитель поганий – лає). А це породжує огиду до школи, небажання вчитися.

6) Згідно з результатами досліджень, мотивація успіху (і як наслідок, висока навчальна мотивація) формується у дітей в тих сім’ях, де їм надавали допомогу при підвищенні вимог, ставилися до них з теплотою, любов’ю і розумінням. А в тих сім’ях, де був присутній жорсткий нагляд або байдужість, у дитини формувався не мотив досягнення успіху, а мотив уникнення невдачі, що прямо веде до низької навчальної мотивації.

7) Дуже важливим моментом у навчальній мотивації є адекватна самооцінка дитини. Діти з заниженою самооцінкою недооцінюють свої можливості і знижують навчальну мотивацію, діти із завищеною самооцінкою адекватно не бачать межі своїх здібностей, не звикли бачити і визнавати своїх помилок. Тому, дуже важливо – адекватність самооцінки дитини щодо навчального процесу, в тому числі. Важливо пам’ятати, що в житті є багато значимого, крім академічної успішності – можна прожити з середніми знаннями і бути особистістю. Куди гірше, коли немає позитивного самосприйняття – самооцінка занижена, немає почуття впевненості в собі, поваги до себе як до особистості – спробуйте з таким багажем вижити і добитися життєвого успіху.

8) Важливо заохочувати дитину за гарне навчання. Матеріальне заохочення (гроші за гарні оцінки) часто призводить до досягнення цілі  будь якими способами. Хоча для американців платити за навчання – явище цілком нормальне, звичне і часто використовується. Але це палиця з двома кінцями: де гарантія, що через якийсь час дитина буде брати в руки книги тільки за гроші. Тому питання матеріального заохочення дітей за гарне навчання – це те питання, яке кожен батько повинен вирішити для себе самостійно. А ось заохочувати дітей за гарне навчання спільними походами (в цирк, на каток, в боулінг ) цілком прийнятно, крім того попутно батьками вирішується ще одне важливе завдання: цікаве спілкування зі своєю дитиною, задоволення потреби дитини бути частиною сімейної системи .

9) У справі підвищення інтересу дитини до навчального процесу дуже важливий контакт з дитиною і довірча атмосфера. Важливо пояснити дитині, що процес формування вміння вчитися процес тривалий, але необхідний. Для підлітка важливо «Не пиляти», не карати, чи не обіцяти нагород. Потрібен контроль – допомога, а не контроль-тиск. Для підлітка важливо піднімати тему професійного визначення.

10) Не очікуйте негайних успіхів – зніміть з цього приводу «рожеві окуляри». Можуть бути падіння, «топтання» на місці. Але якщо ви будете послідовно і систематично працювати над питанням підвищення навчальної мотивації своєї дитини, то неодмінно у вас получиться.

Зберігайте з дитиною відкриті, товариські й позитивні взаємини. Завжди залишайтесь на боці дитини, не займайте позицію по той бік барикад. Це дозволить зберегти ваш авторитет і вплив, що є найважливішим інструментом виховання. Покарання, моралізаторство, погрози й маніпулювання приведуть у нікуди, зруйнують ваші взаємини й мотивацію дитини. Звісно, ваша фрустрація, почуття тривоги та страху нормальні і зрозумілі. Але реагувати на поведінку дітей подібним чином абсолютно неефективно. Пам'ятайте: ваша дитина поводиться так зовсім не для того, щоби зробити ваше життя нещасним, або тому, що вона нікчемна нероба. Наступного разу, коли ви відчуєте, що починаєте гніватися, спробуйте сказати собі: «Моя дитина просто ще не прийшла до цього». Пам'ятайте: ваше завдання – допомогти їй навчитись бути відповідальною. Якщо ви негативно налаштовані й перетворюєте це на моральну проблему, ваша дитина буде грубити вам, не намагаючись замислитись над суттю проблеми.

Введіть правило «коли». Один з уроків життя свідчить: ми отримуємо задоволення тоді, коли робота завершена. Якщо ви тренуєтеся забивати гол, то в результаті набираєте більше балів, і команда виграє. За роботу теж платять після її виконання. Тому почніть казати наступним чином: «Коли закінчиш заняття, можеш піти в гості до Дмитрика». Або: «Коли зробиш домашнє завдання, можемо разом подивитись той фільм, про який ти згадував». Введіть це правило й дотримуйтесь його. Якщо ваша дитина ще не здатна самостійно планувати й ініціювати, наполегливо дотримуйтеся цього правила. Тим самим ви допоможете їй навчитись робити те, що її власний мозок поки що не може забезпечити, – навчите її структурувати час.

Долучайтесь до навчального процесу. Якщо ваша дитина погано вчиться і її успішність падає, вам доведеться долучитись до навчального процесу. Вам необхідно підключитися превентивно й допомогти їй створити оптимальну структуру занять, яку сама дитина створити ще не може. Ця структура передбачає продуманий розклад із зазначенням часу, відведеного для занять, і часу на відпочинок. Вам доведеться простежити за його дотриманням. Наприклад, вимикайте комп'ютер і кажіть: «Жодних відеоігор або телевізора, доки не виконаєш домашнє завдання». Також треба буде подумати й вирішити, яку кількість часу дитина повинна присвятити навчанню. Протягом цього часу не допускайте використання електронних пристроїв (телефон, планшет і т. п.), оскільки ніщо не повинно відволікати увагу дитини. Ви можете ввести таке правило: навіть якщо дитина виконала всю домашню роботу, а навчальний час не пройшов, вона повинна продовжувати вчитись. Нехай повторює, читає або перевіряє помилки. Введіть правило «Півтори години тиші» – без електронних пристроїв, лише навчання. Деякі діти краще вчаться, слухаючи музику, але під час навчання будь-які інші електронні пристрої необхідно вимкнути. Ці правила не повинні нагадувати покарання, вони покликані допомогти дитині виробити ефективний робочий режим і зосередитись на шкільних предметах.

 

Поради батькам як підвищити мотивацію до навчальної  діяльності.

Запитуйте вчителя. Якщо оцінки та працездатність вашої дитини не на висоті, ви можете разом з її вчителями розробити план порятунку ситуації. Наприклад, учитель може перевіряти, чи забрала дитина все необхідне зі школи, а ви перевіряйте, чи добре вона зібрала портфель до школи. Як тільки ви побачите, що дитина почала краще розпоряджатись і керувати своїм часом, виконувати домашні завдання, повторювати матеріал перед контрольними роботами, це буде сигналом про те, що вам час трохи відступити.

Визначте місце для занять. Можливо, вам треба буде посидіти біля дитини, доки вона робить домашню роботу або, принаймні, перебувати поруч з нею, щоб у потрібний момент допомогти їй. Може, дитині знадобиться тихе місце для занять, подалі від галасливих братиків і сестричок. А може, навпаки, дитина буде краще займатись у спільній кімнаті з усіма членами сім'ї. Допоможіть їй перевірити це на практиці. Але як тільки ви визначите, яке місце для занять буде кращим, нехай дитина знаходиться саме там. Не треба виконувати домашню роботу замість дитини. Ваша допомога може полягати в тому, щоби перевірити виконане завдання й розпитати дитину, як вона засвоїла той чи інший матеріал.

Розділяйте великі завдання на дрібні частини. Разом з дитиною подумайте й вирішіть: можливо, буде краще, якщо ви розділите завдання на невеликі частини, і вона буде виконувати їх щодня. Для запису щоденних завдань можна використовувати великий настінний календар або білу дошку. Ви можете також залучити допомогу вчителя або найняти репетитора.

Будьте добрими, але непохитними. Робіть усе можливе, щоби бути добрим, корисним, послідовним батьком, і непохитно чиніть опір спокусі покарань, надмірного втручання й контролю. Після кожної негативної взаємодії з дитиною спробуйте створити десять позитивних. Постарайтеся зробити акцент на підтримці й заохоченні дитини замість неспокою та претензій. Коли ви починаєте рефлексувати й думати, що академічна успішність вашої дитини є відображенням вас самих або якості вашого виховання, і що саме ви й тільки ви несете відповідальність за його результат, то, як наслідок, опиняєтесь на місці дитини, а не на своєму, батьківському місці. А це шкідливо й неефективно.

Відсутність мотивації чи тривожність? Іноді відсутність мотивації (або те, що виглядає як безвідповідальність) насправді може бути тривогою дитини чи соромом за неуспішність у предметах, або невиконання домашнього завдання. Більшість людей тривожаться із приводу виконання якихось справ та уникають їх, як чуми. Іноді діти просто не можуть цього пояснити, бо не завжди усвідомлюють свої хвилювання, тривоги, страхи й занепокоєння. Ось типовий випадок. Припустимо, дитина каже вам, що сьогодні їй не задали жодної домашньої роботи, хоча це не так. Брехня змушує вас турбуватись. І якщо ви реагуєте криком і критикою, ваша дитина під впливом тривожних емоцій ще більше дистанціюється і від вас, і від домашньої роботи. Незначний прояв тривоги здатний мотивувати людину, але занадто сильний її прояв блокує здатність дитини думати, а також ту частину мозку, яка відповідає за мотивацію. Тримайте свої емоції під контролем, пам'ятайте про те, що тривога (страх) дитини – це не лінь. Ваша мета як батька полягає в тому, щоби стримувати свої емоції і правильно реагувати на хвилювання дитини.

Іноді почуття сорому, неповноцінності або тривоги, яке відчуває ваша дитина, може хибно тлумачитись вами, і ви можете прийняти його за негативне ставлення до навчання, відсутність мотивації та безвідповідальність. Ігнорування таких емоційних реакцій дитини може призвести до її протидії, замкнутості, відмови або демонстративної непокори. Пам'ятайте: те, що відбувається зараз, може виглядати зовсім по-іншому, коли ваша дитина подорослішає. А поки що в позитивній формі допоможіть їй оптимально структурувати навчальний процес. І, розуміючи всю картину того, що відбувається, заспокойтеся самі.

Навчіть дитину знайти баланс інтересів. Не забувайте тримати в голові загальну картину того, що відбувається. Замість того щоби гніватися з приводу оцінок вашої дитини, допоможіть їй знайти життєвий баланс між дружніми відносинами, навчанням, волонтерською роботою й сімейними заходами. Візьміть участь у шкільних справах дитини, проявіть інтерес до шкільних проектів.

Не проектуйте майбутнє. Коли ми бачимо, що наша дитина нічим не цікавиться в житті, легко почати проектувати таку поведінку на майбутнє. Якщо в неї немає жодних інтересів, крім відеоігор і друзів, ми думаємо, що вона ніколи не досягне успіху й навіть навряд чи зможе самостійно функціонувати в суспільстві. Це нарощує наше занепокоєння і страх. Але правда полягає в тому, що ми не можемо передбачити майбутнє. Якщо ви акцентуєте свою увагу на негативі, це лише посилює напругу у відносинах між вами й дитиною. Краще зосередьтесь на її позитивних рисах і допоможіть дитині розвивати їх. Вона товариська, завжди поспішає на допомогу або любить тварин? Зосередьтесь на тих якостях, які виховують розвинену, успішну людину, а не тільки на шкільних оцінках. Допоможіть дитині розвиватися соціально, творчо, емоційно.

Коли дитина відстає в навчанні, батьки настільки турбуються, що найчастіше за все це призводить до постійних сварок, але успішність так і не покращується. Якщо ви як батько заспокоїтесь і зрозумієте, що причина слабкої успішності не тільки в поганому ставленні до навчання й відсутності мотивації, а ще й у тому, що ви не можете примусити дитину бути вмотивованою, то станете краще до неї ставитись і допомагати дитині, коли вона цього потребуватиме. Пам'ятайте: ваша мета – зупинити розвиток негативної реакції й вирішити проблему.